Сільський туризм

 

ПОРАДНИК ОРГАНІЗАТОРУ ВІДПОЧИНКУ ТА ВЛАСНИКУ САДИБИ
1. Суть і значення сільського зеленого туризму в Україні
1.1. На даному етапі в Україні формується розуміння сільського зеленого туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу певних регіонів. Центральною фігурою в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Таке визначення зафіксовано у підсумковому документі "круглого, столу" з проблем і перспектив розвитку сільського зеленого туризму в Україні, засідання якого відбулося у грудні 1998 року в м. Переяславі-Хмельницькому. Організатор - Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.
Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму в Україні є особливо бажаними.
1.2. Як же може вплинути на вирішення проблем села розвиток сільського зеленого туризму? І взагалі, чи має це явище якісь перспективи в українському селі в умовах його занепаду, спричиненого кризою?
Передусім слід пам'ятати, що обов'язковою умовою припинення занепаду, а в майбутньому прогресу сільського сектора суспільства є відродження сільськогосподарського виробництва. Проте і наш власний, і зарубіжний досвід свідчить, що краще живуть ті села, де селяни не  тільки вирощують хліб, овочі, виноград, доглядають тварин тощо, але й здійснюють переробку сільськогосподарської сировини, розвивають народні промисли, займаються іншими видами несільськогосподарської діяльності. Технічний і організаційний прогрес об'єктивно веде до зменшення частки зайнятих суто у сільськогосподарському виробництві. За цих умов збереження села пов'язане із збагаченням його виробничих і соціальних функцій, посиленням багатофункціональності.
Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток. Розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфер,і але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту; відпочинково-розважальних та інших.

  1. Особливо сприятливі умови для розвитку сільського зеленого туризму створюються на територіях національних і ландшафтних парків, де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнаванням природничого та історико-культурного потенціалу регіону. Необхідною умовою реалізації програм його розвитку є співпраця місцевих осередків та дирекцій національних та регіональних парків.
  2. Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, роз­ширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство і т.д.

1.5. Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вули­ць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери об­слуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села.

  1. Сільський зелений туризм справляє позитивний вплив на відродження, збереження і розвиток місцевим народних звичаїв, промислів, пам'яток історико-культурної спадщини. Проявляючи інтерес до цих надбань народної культури, жителі міст, що відпо­чивають на селі, розкривають місцевим жителям їх справжню цін­ність, популяризують їх у своїх краях і таким чином допомагають їх збереженню морально, а подекуди й матеріально.
  2. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав'язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.

Можна навести ще приклади позитивного впливу розглядуваного нами явища. В остаточному підсумку цей вплив позитивно позначається на розвитку демографічних процесів на селі, сприяє збереженню сільських населених пунктів, в тому числі й тих, що потрапили вже в категорію деградуючих.

  1. Щоб сільський зелений туризм в Україні стабільно розвивався, необхідно формувати його господарський механізм. Зазвичай, такий механізм має організаційний, економічний і правовий блоки. Чи має їх сучасний сільський зелений туризм?

Щодо організаційного блоку, то він на сьогодні відносно найкраще розроблений. Щонайменше, реально існує сільський зелений туризм, а значить є його учасники (суб'єкти), певні стосунки між ними. Створено Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, ряд місцевих осередків. Є спроби "вмонтувати" певні функції державного регулювання розвитку сільського зелено­го туризму в діяльність міністерств і відомств.
У формуванні організаційного блоку найактуальнішим є становлення регіональних відділень і низових осередків сільського зеленого туризму. Мусить бути якась їх критична маса для того, щоб говорити про наявність організаційної системи.
Дуже важливу роль тут можуть відіграти органи місцевого са­моврядування і місцеві державні адміністрації. Адже усі проблеми, які допомагає вирішувати сільський зелений туризм — це найактуальніші питання роботи згаданих органів: зайнятість і доходи населення, благоустрій сіл, сфера обслуговування. Правда, на перших порах організації зеленого туризму місцеві бюджети від нього ні­чого не матимуть, а подекуди знадобляться ще й додаткові витрати на облаштування місцевого господарства. Але додаткова зайнятість і збільшення доходів населення-хіба цього мало? А з часом будуть і додаткові надходження до місцевих бюджетів.
Важливим завданням місцевих органів влади і самоврядування є створення сприятливого адміністративно-організаційного клімату для розвитку сільського зеленого туризму. Необхідно заохочувати, а не відлякувати від нього населення, ненав'язливо, але наполегливо формувати мережу низових (сільських) осередків Спілки.
Немало ще є й організаційної роботи на макрорівні. Тут важливо налагодити співпрацю різних органів державного управління (міністерств і відомств) для становлення сільського зеленого туризму як складової частини національної економіки. Дещо вже зроблено. Питання розвитку сільського зеленого туризму включені до проекту Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на період до 2010 року, до Основних напрямів розвитку туризму до 2010 року, схвалених Указом Президента України від 10 серпня 1999 року, ряду інших документів. Але цього недостатньо. Потрібно формувати спеціальну Програму розвитку цього виду діяльності, як це уже зроблено у багатьох країнах Центральної і Східної Європи.
1.10. Щодо економічного блоку механізму розвитку сільського зеленого туризму, то в ньому поки що значно менше сформованих елементів, ніж в організаційному блоці. Потребують вирішення питання про оподаткування, тарифи на житло і послуги, систему маркетингу, гарантії щодо прийому і обслуговування гостей, певні стандарти обслуговування і тому подібне.
Надзвичайно важливим є остаточне вирішення питання, як кваліфікувати прийняття та обслуговування відпочиваючих у сільських садибах — як підсобну діяльність сільської сім'ї (на зразок особистого підсобного господарства), чи як підприємницьку діяль­ність? Якщо ж розділити обслуговування відпочиваючих у сільсь­ких садибах між названими двома видами діяльності, то за якими критеріями і де провести межу? (Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні вживаються заходи, щоб законо­давчо визначити обслуговування відпочиваючих у сільських садибах як підсобну діяльність сільських сімей.
Багато невизначеності й у ціноутворенні. Звичайно, реальна ціна на проживання й обслуговування у сільських садибах складається за домовленістю між господарем і відпочиваючим. Але орієнтовні ціни типу "від стількох-то гривень на добу" потрібні, адже без них неможливо навіть вийти на ринок послуг. Поки що лише вузькому колу осіб відомо, що в такому-то сезоні в такому-то селі за проживання брали таку-то плату. Така інформація не може служити елементом економічного механізму.
Подібне можна сказати й про інші складові економічного бло­ку механізму формування і розвитку сільського зеленого туризму. Одним словом, цей блок потрібно вибудовувати практично "з нуля", використовуючи вітчизняний та зарубіжний досвід, а також пропо­зиції місцевих осередків сільського зеленого туризму та органів місцевого самоврядування.
1.11. Правовий блок. За обсягом напрацювань він перебуває посередині між організаційним і економічним блоками. В ньому "дещо є", тому що і місцеві осередки і всеукраїнська Спілка спри­яння розвитку сільського зеленого туризму в Україні офіційно за­реєстровані. Проте для формування нормального правового блоку цього виду діяльності потрібен основоположний документ

2.Нормативно-правова і законодавча база.
2.1. Правовою підставою для легалізації громадського руху за розвиток сільського зеленого туризму слід вважати статтю 36 Конституції України, яка проголошує: "Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політич­них, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.."
2.2.  Законом України "Про об'єднання громадян" (1992 p.). встановлено, що:

  1. об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності і рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності, вони вільні у виборі партнерів своєї діяльності;
  2. засновниками громадських організацій можуть бути грома­дяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років;
  3. рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією або загальними зборами);
  4. громадські організації можуть не мати фіксованого індиві­дуального членства, у діяльності громадських організацій у випад­ках, передбачених їх статутами, можуть брати участь колективні чле­ни. Об'єднання громадян діють на основі статуту. Статут об'єднань громадян повинен містити: назву, статус, юридичну адресу, мету, завдання, умови членства, права і обов'язки членів, порядок утво­рення і діяльності статутних органів, джерела надходження коштів, іншого майна, порядок їх використання та інші важливі особливості щодо створення та діяльності об'єднання.
  1. Легалізація об'єднань громадян відбувається відповідно до "Положення про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.93 р. №140.
  2. Місцеві осередки (центри, агентства, клуби тощо) Спілки створюються за місцем проживання господарів. Ними обирається голова осередку.
  3. Після отримання матеріалів про реєстрацію місцевого осередку правління Спілки заносить дані в структуру організації та включає його в загальний процес функціонування системи цього виду діяльності.
  4. Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні відстоює думку про те, що прийняття та обслуговуван­ня відпочиваючих на базі сільської садиби повинна розглядатися як складова частина підсобної діяльності сільського населення. Віднесення сільського зеленого туризму до сфери підсобної діяльності повинно базуватися на таких засадах: ведення особистого підсобного сільського господарства, наявність відповідної кількості ліжко-місць та наявність достатніх умов для обслуговування відпочиваючих.
  5. Діяльність сільських господарів з прийняття гостей на відпочинок може здійснюватися також у формі підприємницької діяльності. Правовою підставою для здійснення підприємницької діяль­ності, пов'язаної з наданням туристичних послуг, є Закон України "Про підприємництво".

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської, районної у місті ради або в районній міст Києва і Севастополя де­ржавній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
Для державної реєстрації фізична особа (заявник), яка має намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, подає реєстраційну картку, яка є одночасно заявою, дві фотокартки, довідку (чи копію) про включення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів і документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являє документ, що засвідчує особу.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою (рекомендо­ваним листом) подають до органу державної реєстрації:

  1. рішення власника (власників) майна або уповноваженого (ними) органу про створення юридичної особи, крім приватного підприємства;
  2. установчі документи в повному обсязі відповідно до вимог законодавства;
  3. нотаріально засвідчені установчий договір про створення юридичної особи та статут, необхідні для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;
  4. реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;
  5. документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

—   документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності у розмірі, передбаченому законом. Місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності підтверджується договором.
Загальні правові, економічні та соціальні засади підприємни­цької діяльності встановлюються Конституцією України, Законом України "Про підприємництво", Законом України "Про власність", Законом України "Про підприємства в Україні", Законом України "Про господарські товариства", а також нормативно-правовими ак­тами, що регулюють порядок створення та діяльності суб'єктів під­приємництва у сфері сільського туризму.
Якщо Ви маєте намір займатися сільським зеленим туризмом у рамках особистого селянського господарства (без здійснення під­приємницької діяльності), то відповідно до статті 4 Закону України №742 від 15.05.03р. „Про особисте селянське господарство", який вступив в дію з 11 червня 2003 року, Вам потрібно лише поставити на облік Ваше господарство. „Облік особистих селянських госпо­дарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розта­шування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики".
3.Умови для проживання відпочиваючих в сільській садибі
3.1. Успіх господаря, що має намір приймати і обслуговувати гостей в межах своєї садиби, залежить від її впорядкування і, відповідно, гарного оформлення. Докорінні зміни в облаштуванні і озелененні садиби для зручного прийому і обслуговування гостей потребують значних коштів і часу, що в умовах сьогодення не у всіх знаходиться. Тому головним в діях господаря може бути приведення в порядок того, що він має. В межах своїх можливостей бажано було б здійснити роботи, спря­мовані на забезпечення привабливого художньо-естетичного виду будівель, благоустрій та інженерне облаштування садиби і житлового будинку, відповідне оформлення інтер'єру жилих приміщень.
3.2. Добре впорядковані та гарно оформлені садиби надають особливої привабливості не тільки житловому будинку, але й сільській вулиці. Велику роль у цьому відіграють малі архітектурні форми-огорожі, хвіртки, лавки, тіньові навіси та інше.
Просто й гарно вирішені огорожі створюють приємне враження про дім. Недбало зроблена огорожа зіпсує загальний вигляд забудови садиби.
Продумана система огорож організовує простір садиби з урахуванням композиції житлових і господарських будівель і навколишнього озеленення. Хвіртка і ворота є сполучною ланкою між подвір'ям і вулицею, тому їх художньому оформленню бажано було б приділити відповідну увагу.
Для влаштування огорож використовують місцеві будівельні матеріали (глину, камінь і навіть лозу), які широко застосовуються в українських селах.
При оформленні огорож враховується колір житлового будинку і всіх споруд на садибі. Якщо дім має яскраве забарвлення, огорожу краще фарбувати в світлі кольори. Якщо будинок пофарбований у світлі кольори, огорожа може бути з яскравим орнаментом.
Практично огорожа може бути виготовлена з будь-яких ма­теріалів (металу, каменю, дерева, глини, цегли, шиферу тощо) і навіть з кущів (живопліт).

  1. В межах території садиби по можливості виділяють дві зони: рекреаційну і господарську. Рекреаційна - це територія, де формуються місця для відпочинку, занять спортом, ігрові, майдан­чики для дітей, тощо. Господарська - де розміщені приміщення для худоби і птиці, та місце для їх вигулу, збереження кормів, город тощо. Як рекреаційна, так і господарська зони мають бути охайними і не захаращеними, Бажано для кожної з них мати свої під'їзди, а в межах садиби-пішохідні доріжки.
  2. Зелені насадження на садибах - один із засобів їх худож­нього оформлення. Вони поліпшують мікроклімат садиби і будинку, захищають від сонячного перегріву, пилу, шуму, служать перешкодою для вогню. Гарно оформлені житлові будинки з кольоровою фактурною штукатуркою, рельєфним оформленням, ажурними переплетіннями засклених веранд доповнюються зеленими чагарниками (виноград, що в'ється по стінах, навіси з винограду над подвір'ям, квітники з троянд, лілій тощо).

Вибираючи рослини для озеленення ділянки, варто враховувати їх висоту, форму і колір, період квітування дерев і кущів, морозостійкість, сонце-витривалість. При квітковому оформленні садиб рослини можна підбирати з таким розрахунком, щоб на ділянці з ранньої весни до пізньої осені була забезпечена змінність їх цвітіння.
При озелененні ділянки доцільно враховувати орієнтацію жит­ла, характер вулиці, від яких залежить вибір сорту висаджуваних рослин, захист будинку і садиби від сонця, пилу. Наприклад, якщо в південному регіоні житлові кімнати орієнтовані на захід, перед вікнами бажане вертикальне озеленення з рослин що в'ються; якщо вікна виходять на вулицю, рекомендується перед вікнами посадити невисокий живопліт.
Щоб запобігти перегріванню подвір'я, в південних селах ба­жано влаштовувати навіси з винограду різних сортів.
Для огородження садиби рекомендуються живоплоти-одно-, трирядні густі лінійні насадження кущів або дерев, які утворюють щільні огорожі висотою від 0,6 до 2 м. Вздовж магістралей з інтенсивним рухом автотранспорту краще влаштовувати живоплоти висотою 1,25-1,5 метра.
Найпоширеніші для живоплотів породи з густою кроною і не­великим листям. Це бирючина, глід, барбарис, ірга, кизильники, жи­молость, смородина альпійська і золотиста, граб, шовковиця біла, а з хвойних — туя східна (біота), туя західна і ялівці. На півдні України, у Криму і Закарпатті гарні і щільні живоплоти можна створювати та­кож з бересклену японського, лавра благородного, самшиту тощо.
В озелененні садиби найширше застосовують звичайні садові газони, які надають їй краси і затишку. Садові газони створюють, як правило, з травосумішей різних видів злакових і бобових рослин. На такому газоні висаджують трав'янисті декоративно-листяні або декоративно-квітучі культури.
Для створення газонів рекомендуються такі трави: тонконіг однолітній, райграс однолітній, конюшина персидська тощо. Щоб травостій у перший рік швидко став густим, треба використовувати насіння цих рослин як домішки до насіння багатолітніх трав-костриці лугової, мітлиці білої та інші.
Для квіткового оформлення садиб рекомендуються такі рос­лини: багаторічні - айстра альпійська, жоржина великоквіткова, гладіолус, ірис садовий, лілія, півонія китайська, тюльпан, флокс дернистий, гвоздики перисті, жоржина карликова, мак східний; однорічні - айстра китайська, чорнобривці шагетес, боби садові, горошок запашний, паничі кручені, календула, левкой, мак півновидний, матіола, настурція, петунія гібридна, резеда, тютюн, флокс Друмонде, гвоздики турецькі, рожа та інші.
Одним з варіантів доповнення виразності в забудові є створення тіньових навісів (із застосуванням багаторічних рослин, що в'ються), які можуть використовуватись як їдальні або розважальні майданчики тощо.
3.5. Для зручності гостей в межах садиби можна спорудити літні душові, воду в яких нагрівати за рахунок сонячної енергії. Влаштування такої душової просте і доступне кожному господарю.
На садибі душову варто розміщувати ближче до саду, городу, але на відстані не менше 15 метрів від колодязя. При цьому враховувати схил рельєфу ділянки. Двері в душовій треба влаштовувати з боку ділянки, а не з вулиці. Привабливим об'єктом для гостей в межах садиби є наявність лазні.
3.6. В межах житлової зони садиби в окремому приміщенні доцільно влаштувати літню кухню, яка може виконувати подвійне функціональне призначення, а саме пральні і лазні. Літня кухня може бути зблокована з іншими господарськими приміщеннями - коморою, погребом, повіткою тощо.
Літня кухня може бути облаштована газовою плитою, або мати піч на твердому паливі, її доцільно обладнати сушильними шафами (для фруктів, грибів тощо), вішалками для сушіння одягу, а також мати необхідні інструменти для проведення консервування.

  1. Суттєвим архітектурним елементом, що може прикрасити садибу, є колодязь, який без значних витрат може бути оздобленим. В різних регіонах України їх оздоблюють і прикрашають по-різному. Головним оздоблювальним матеріалом для цього є деревина і камінь, рідше метал.
  2. Для образного сприймання розміщених на садибі будинків та споруд, за місцевими народними традиціями можна виконати настінні розписи з використанням вкраплень художньо-декоративних елементів з дерева (віконниці, баленки, навіси над вхідними двери­ма і т.д.) та з їх допомогою акцентувати кутову частину стіни.
  3. У створенні комфортності проживання в будинку важливим є функціональний розподіл його окремих приміщень: для сну, відпочинку і розваг, приготування та прийняття їжі, особистої гігіє­ни тощо та оформлення їх інтер'єрів.

3.10.      Краса садиби та зручність проживання в ній залежать від оформлення інтер'єру. Колір стін та підлоги, колір і фактура тка­нини, освітлення та озеленення приміщень по-різному впливають на самопочуття людини - бадьорять її або пригнічують. Красивий інтер'єр викликає в людей почуття естетичної" насолоди. Щоб зберегти колорит українського народного житла в оформленні сучасної садиби, треба використовувати прогресивні архітектурно-художні традиції. Уміле використання кольору, різьблення по дереву, орна­ментації, предметів прикладного мистецтва - ткацтва та кераміки - дає можливість створити інтер'єри мальовничими і різнобарвними.  В оздобленні кімнат житлового будинку доцільно широко викорис­товувати предмети народної творчості: вишиті подушки, рушники, домоткані килими, ліжники, вироби з металу або шкіри. Вони доб­ре поєднуються з формами та кольором сучасних меблів. Зі смаком підібрані такі предмети роблять приміщення затишними, ошатними, по-справжньому красивими.
У створенні комфортних умов проживання в кімнаті велике значення має правильна організація штучного освітлення, яке ще й підсилює художнє враження від інтер'єру житла.
Користуючись різними прийомами розміщення освітлювальних приладів, можна одержати найбільш вигідну освітленість приміщень, підкреслити окремі елементи інтер'єру, у вечері створити затишну спокійну обстановку в спальні, дитячій та інших призначених для відпочинку кімнатах.
При використанні в інтер'єрі приміщень квітів досягається не лише покращання художньо-естетичної якості внутрішнього про­стору, а й поліпшується мікроклімат приміщень, настрій гостей.
3.11. При визначенні функцій окремих приміщень житлового будинку у їх меблюванні слід враховувати, як вони будуть використані для розселення гостей.
У будинку виділяється загальна кімната — найбільше приміщен­ня квартири. Вона повинна займати центральне місце. Доцільно, щоб її вікна виходили на головний фасад і вона була пов'язана з основним входом в будинок. Ця кімната повинна використовуватись як вітальня, де гості можуть проводити дозвілля, а при необхідності приймати своїх гостей. Виходячи з конкретних обставин, цю кімнату можна використовувати як їдальню, або для денного сну та від­починку, ігор дітей, перегляду телепрограм тощо.
Основні вимоги до кімнат, які передбачені для спалень - це створення зручностей, тиші і гігієнічних умов проживання. Спальня на дві особи - 10-12 квадратних метрів, спальня на одну особу не менше 8 квадратних метрів.
Обпадання спалень повинно бути простим, а набір меблів -мінімальним.
У спальні можуть бути меблі пересувні, вбудовані, або такі, що трансформуються. Основні меблі: ліжко або диван-ліжко; легкі матраци, укладені на дерев'яну або металеву рами; письмовий стіл; гардероб або вбудована шафа; стільці та дзеркало; туалетний столик.
Бажано забезпечити в дитячій кімнаті нормальні умови для сну, занять тощо. Для її меблювання вибирають найнеобхідніше, що створює умови для організації дитячих ігор та відпочинку.
Гігієна і комфорт сільського житла багато в чому залежить від планування і благоустрою санітарного вузла. В будинках з наявніс­тю води і каналізації, санітарні вузли бажано розміщувати біля кухні, або в глибині будинку, поруч із спальними кімнатами.
Враховуючи багатоцільове призначення ванної кімнати, бажано зробити повне її облаштування. Над умивальником доцільно повісити дзеркало і поличку для зберігання приладів для гоління та косметичних процедур. Якщо у ванній кімнаті розміщено й унітаз, то ванну або душ бажано відокремити від унітазу занавіскою з син­тетичної плівки.
У будинках без каналізації рекомендується організувати виносний санітарно-кухонний блок, у якому групується кухня, санітарна кімната, туалет і сушильна шафа. Таке блокування поліпшує гігієнічні умови житла, спрощує його експлуатацію.
4. Гігієна і безпека садиби.
4.1. Для комфортності та зручності кімнати для проживання бажано побілити, пофарбувати або поклеїти шпалерами. Кольорове оздоблення проводиться із врахуванням орієнтації приміщень щодо сторін горизонту. В приміщеннях, орієнтованих на південь, бажане використання матеріалів неяскравих холодних (блакитних, зелених) відтінків, а на північ - більш теплих (оранжевих, лимонних, жовтих).
4.2. У вмивальних, душових, пральних, в коморах для зберігання чистої і використаної білизни, туалетах, в кухнях панелі на висо­ту 1,8 м та стіни в місцях кріплення санітарно-технічних приладів бажано облицювати керамічною глазурованою плиткою чи іншими вологостійкими матеріалами, доступними для миття і дезінфекції.
Всі приміщення, обладнання, меблі утримувати в чистоті, щоденно проводити вологе прибирання.
Зміну постільної білизни проводити при кожному від'їзді гостей, але не рідше одного разу на тиждень.
Постільна білизна, скатерті, серветки після прання кип'ятяться, висушуються і обов'язково прасуються.
4.3. В кімнатах (для проживання, відпочинку), кухнях, санітарних вузлах бажано мати кватирки, фрамуги, спеціальні отвори для провітрювання, які обладнати сітками. Ще краще, коли ці приміщення обладнанні побутовими кондиціонерами.
Один раз на рік, а при необхідності і частіше, проводити огляд і ремонт опалювальної і вентиляційної систем.
4.4.  Повна комфортність приміщень у будинку досягається сприятливою температурою, досить вологим чистим повітрям, нормальним природним та штучним освітленням, доброю звукоізоляцією.
Комфортними умовами є такі, коли температура приміщення становить 20-22 градуси з відносною вологістю повітря 40-60 відсотків. Добові коливання температури повітря в приміщенні з пічним опаленням не повинні перевищувати 4-6, а центральним опаленням-2-3 градуси.
4.5.   При відсутності інженерного обладнання жилого будинку бажано мати автономно обладнані приміщення, так звані сухі вбиральні для прийняття душу, місця для гоління, вмивання тощо.
4.6.   Існуюча проблема з якістю питної води може вирішу­ватись за допомогою спеціальних фільтрів, придбати які можна в більшості регіонів.
В межах садиби колодязі, які є джерелами забезпечення питною водою, розміщувати на штучно підвищених майданчиках площею 2 х 2 м на віддалі 6-10 м від жилих приміщень і на 20-15 м від будов, де утримуються домашні тварини.

  1. Господар зобов'язаний забезпечити гостей милом, посудом, щітками для одежі та взуття, туалетним папером.

В межах своєї садиби господар несе повну відповідальність за безпеку прийнятих ним гостей. Зобов'язаний відповідним чином забезпечити протипожежну безпеку садиби, надійність перекриття на вигрібних ямах, колодязях, погребах і інше.
4.8. Якщо гості користуватимуться пішохідними (дерев'яними чи залізобетонними) маршами, сходи на них повинні бути зручними, перила добре закріпленими. Драбини - міцними і закріпленими, якщо ними вимушені користуватись поселенці.
4.9. Діяльністю з надання послуг відпочиваючим можуть зай­матися здорові члени сім'ї.
5.Харчування відпочиваючих.
5.1.  Після огляду садиби і жилих приміщень господар з відпочиваючими погоджує питання щодо організації їх харчування. В тому випадку, коли гості виявляють бажання самостійно організовувати харчування (в межах садиби), їм надається кухня і необхідний для приготування страв інвентар, визначається місце приймання їжі.
Коли гості висловлюють бажання бути на повному утриманні господарів, з ними погоджується приміщення, де буде організовано прийняття їжі, та перелік страв, які буде готувати господиня (перші, другі та десерт) і з яких, за бажанням гостей, буде комплектуватись меню. При цьому слід надавати перевагу стравам, які виготовляють за місцевою рецептурою.
З гостями визначається режим прийняття страв (орієнтовно він може бути таким: сніданок - 8-9 год., обід - 13.-14 год., вечеря - 18-19 год. за місцевим часом), не виключається, що, за домовленістю, харчування може бути одно-, дво-, три-і чотириразове.
Погоджується кількість страв, з яких буде комплектуватись меню, вага компонентів тощо.
5.2.  Якщо до наданих послуг входить забезпечення відпочиваючих харчуванням, то у будинку має бути їдальня, кухня, приміщен­ня для тимчасового зберігання продуктів харчування.
Елементами кухонного обладнання для готування і зберігання продуктів харчування є: плита, робочий стіл-шафа, мийка, шафа для зберігання чистого столового посуду, холодильник з морозильною камерою для зберігання продуктів харчування, що швидко псуються, а також готових для вживання (молоко, молочні продукти, гастрономія, морозиво, зелень, соки, напої та інші), овочерізка, м'ясорубка, ємкість з кришкою для харчових відходів, прибиральний інвентар.
На кухні має бути окремий розроблений промаркований ін­вентар (ножі, дошки, тертушки, лопатки, ложки та інше) для сирого м'яса, сирої риби, сирих овочів і готової продукції, оселедців, хліба, варених овочів, вареного м'яса, гастрономії, масла, зелені тощо.
Після використання інвентар миється з миючими засобами, призначеними для миття посуду, промивається під проточною во­дою і ошпарюється окропом, зберігається в чистому вигляді.
Приміщення для зберігання продуктів бажано обладнати стелажами для сипучих продуктів, ларем для овочів, холодильником з морозильною камерою для зберігання сирих продуктів харчування, що швидко псуються, та заморожених напівфабрикатів.
Якщо холодильник один, то потрібно правильно розмістити на зберігання продукцію та сировину. Сире м'ясо, рибу, яйця зберігати на нижній полиці холодильника. Молоко і молочні продукти, гаст­рономію, жири на верхній полиці. Всі продукти зберігати в закрито­му, призначеному для цього промаркованому посуді.
Посуд, інвентар, особливо виготовлений з полімерних матеріалів, повинен використовуватись строго за призначенням.
Миючі і дезинфікуючі засоби та розчини в них зберігати в промаркованому закритому посуді в спеціально виділеному місці.
Столовий і чистий посуд, прилади відразу миються і зберігаються в чистому вигляді.
Щітки, мочалки для миття посуду після використання промиваються в розчині гарячої води з миючими засобами, просушуються і зберігаються в спеціально виділеному місці.
5.3.  Для приготування страв використовувати екологічно чисті продукти харчування, краще з власного підсобного господарства.
Якщо господар утримує корову, птицю, то обов'язково повинна бути довідка, видана ветеринарним лікарем про епідблагополуччя господи.
5.4.  При виготуванні кулінарних і кондитерських виробів та страв ретельно дотримуватись поточності процесів та технологічних режимів, процедур.
Страви і вироби готуються відповідно до замовлення відпочиваючих.
На кухні не допускається наявність мух, прусаків та гризунів.

    1. За домовленістю з гостями господар може забезпечити ор­ганізацію і обслуговування свята (дня народження, ювілею тощо), на якому будуть присутні їх друзі та знайомі.
    2. Сервірування столу — це своєрідне мистецтво, що вима­гає від господині знання правил сервірування, відповідного есте­тичного смаку і фантазії.

Сервірування є повсякденне і святкове. Відповідно і посуд за призначенням поділяють на посуд повсякденного сервірування і святковий. Вже сам поділ говорить про те, що посуд на кожен день повинен мати простіший вигляд, ніж святковий. Однак, краще щоб це був порівняно дешевий сервіз, який завжди виглядає краще, ніж набір розрізненого посуду.
В комоді для щоденного користування бажано мати столовий, чайний або кофейний сервізи.
В набір столових щоденних приборів входять ножі, виделки, ложки. Крім цього - десертні ложки і виделки, чайні і кофейні ло­жечки, черпаки (великий і малий), металеві лопаточки.
5.7.        Сервірування столу можливе за традиціями місцевості або сім'ї. Нижче подаються загальноприйняті форми сервірування.
Повсякденний стіл значною мірою облагороджується білизною скатертини і серветок із льняної чи бавовняної тканини. Посеред сто­лу розташовують посудину з приправами (гірчиця, перець, оцет), солянку з ложечкою для солі, тарілку з хлібом. Мілкі тарілки розкладають на рівних відстанях одна від одної. Праворуч від кожної тарілки кладуть ніж (лезом до тарілки) і ложку, зліва від тарілки — виделку. Ложки і виделки повинні лежати опуклим боком вниз. Якщо в меню входить закуска, то на мілку тарілку ставлять ма­леньку (закусочну) тарілочку. Серветки із тканини можна скласти квадратом чи трикутником і покласти або на закусочну тарілку, або праворуч від мілкої, поруч з ложкою. Коли користуються гігієніч­ними паперовими серветками, то їх кладуть в спеціальну посудину(вазочку) і ставлять посеред столу. Якщо друга страва не потребує ножа (вареники), виделку кладуть справа.
Прибравши зі столу закуски і закусочні тарілки, подають суп. Супницю з супом, черпак і купку глибоких тарілок ставлять праворуч від господині. Після того, як закінчили їсти суп, увесь посуд для першої страви забирають, а на стіл ставлять блюдо з другою стравою.
Перед тим, як подати солодку страву, зі столу збирають увесь використаний посуд, прибори і змітають крихти зі скатерті. На стіл (посеред столу) ставлять глечик з солодким напоєм, блюдо з випічкою, десертом. На однаковій відстані одну від одної ставлять десертні тарілки, на них кладуть серветку, праворуч від тарілки -десертний ніж, зліва — десертну виделку, ближче до центру столу — чашку з блюдцем чи склянку для напою.
Сервірування столу для сніданку чи вечері мало чим відрізняється від сервірування обіднього столу (замість столової ложки подають чайну і десертну). Стіл для вечірнього чаю можна накрити кольоровою скатертиною. На середину чайного столу ставлять по­судину з випічкою, вазочку з варенням (біля неї - розеточки), тарілочку з лимоном, чайний посуд і чайник для заварки. Самовар чи великий чайник зручно ставити на маленький спеціальний (сервіровочний) столик, присунутий до краю стола. На столі бажано поставити квіти.
5.8.Стіл для святкового обіду чи вечері накривають білою чи пастельних кольорів скатеркою, прикрашають його квітами.
В центрі столу ставлять вазу з фруктами, судочки з перцем, оц­том. Добре розкласти в кількох місцях маленькі солянки. Ближче до центру розкладають холодні закуски. Хлібниці ставлять на різних кінцях столу. Вина і напої розкладають ближче до центру вздовж середньої лінії столу в різних місцях. На однаковій відстані одну від одної розкладають великі мілкі тарілки. Зверху на мілку кладуть закуску, а з лівого боку ставлять маленьку пиріжкову. Між цими тарілками розташовують три виделки: закусочну, рибну та столову. Праворуч кладуть ножі — столовий, рибний, закусочний. Перед мілкою тарілкою ставлять "кришталь". В першому ряду справа наліво- чарка для горілки чи настойки, чарка для міцного вина та великий келих для води. У другому ряду може стояти чарка для білого вина та келих для шампанського.
Прибор для десерту, якщо дозволяють розміри столу, кладуть за чарками. Десертний ніж, виделку і ложку можна також подати разом з десертною тарілкою під кінець обіду.
Всі вина (крім шампанського) ставлять на стіл відкупореними. Шампанське відкупорюють перед тим, як його розливають.
6.Долікарська медична допомога
6.1.  Господар, який приймає гостей, повинен мати укомплектовану аптечку для надання першої медичної допомоги. Домашня аптечка сільського господаря повинна включати: нестерильний інструментарій (ножиці, джгут, термометр медичний, піпетку);
перев'язувальний матеріал (індивідуальний перев'язувальний пакет, бинти стерильні, вату гігроскопічну, лейкопластир); медикаменти (спирт 96 градусів, спирт нашатирний, 3% розчин перекису водню, 5% настойка йоду, настойка валеріани, валідол, нітрогліцерин, таб­летки шлункові, гірчичники.
Набір медикаментів потрібно систематично поповнювати. Укомплектовуючи аптечку ліками, необхідно подбати про їх пра­вильне зберігання. Таблетки і драже тримати у водонепроникній (целофановій, скляній) упаковці, рідкі ліки-герметично закритими.
Термін придатності ліків, який зазначається на кожній упаковці (пакеті, коробочці, флаконі, ампулі тощо), слід періодично перевіряти, оскільки після закінчення цього терміну вони стають неефективними, а то й шкідливими. У разі неправильного зберігання ліків під впливом вологи, світла та повітря їх властивості передчасно змінюються. Аптечку зберігати під замком, у сухому прохолодному місці.
6.2.  Майже в третині сіл України відсутні медичні установи з надання допомоги хворим і травмованим, тому сільський господар або члени сім'ї мають набувати знань щодо надання долікарської допомоги відпочиваючим, або мають бути підготовлені з цих питань місцеві жителі.
6.3.  Непідготовлені люди часто розгублюються у разі нещасного випадку і замість того, щоб допомогти потерпілому (зупинити кровотечу, відновити дихання, серцебиття), прагнуть доставити його в медичний заклад, незважаючи на тяжкий стан, що може призвести до смерті.
Щоб врятувати життя людини, яка одержала тяжку травму, не можна гаяти жодної хвилини. Одночасно з проведенням реанімаційних дій необхідно негайно повідомити медичних працівників про нещасний випадок або захворювання і якнайшвидше викликати санітарний чи інший транспорт. Номери телефонів найближчих лі­кувальних закладів повинні бути на видному місці біля телефонного апарата (наявність телефонного зв'язку з лікувальними установами в подібних ситуаціях є надзвичайно бажаною!). Доцільно тримати і номери квартирних телефонів фельдшера та акушерки, лікарів дільничної лікарні, відділень швидкої та невідкладної допомоги, хірургічного відділення центральної районної лікарні. Сьогодні є мож­ливість запровадження радіо- та мобільного зв'язку з лікувальними установами, що дає змогу у разі важких травм або гострих отруєнь миттєво повідомити про це всі відповідні служби.
6.4.   Профілактика захворюваності і нещасних випадків та своєчасне надання медичної допомоги потерпілим і хворим є важливою ланкою в організації сільського зеленого туризму. Господар садиби ознайомлює відпочиваючих з правилами техніки безпеки, як в межах своєї садиби, так і поза нею, враховуючи особливості місцевості.

  1. Перша долікарська допомога в разі нещасного випадку полягає в тому, щоб припинити шкідливу дію того фактору, який викли­кав випадок (від'єднати від джерела струму в разі враження ним, занести в тінь людину, яка постраждала від сонячного удару і т.д.), використати найпростіші медичні засоби та негайно викликати лікаря.
  2. При пораненнях перша допомога полягає в тому, щоб зупинити кровотечу, накладаючи тісну пов'язку чи тимчасовий жгут (при сильній кровотечі). Рану треба перев'язати.

При вивихах і переломах, розривах і розтяжках дуже важливо забезпечити нерухомість кінцівок. Зробити це треба за допомогою шин і дощок, картону, кори дерева, закріпивши їх бинтами або чим іншим.
Місця опіків і обмороження слід промити перекисом водню, чистою кип'яченою водою і зробити пов'язку, а при термічному опікові — спиртову пов'язку.
При раптовій втраті свідомості хворого негайно покласти на бік або на спину, повернути голову набік (щоб не попали блювотні маси у дихальні шляхи), звільнити від тісного одягу, забезпечити доступ свіжого повітря.
В разі гострого болю в животі покласти на нього лід чи грілку з холодною водою, не можна промивати шлунок і давати послаблююче.

  1. Коли з тієї чи іншої причини наступає зупинка дихання і серцевої діяльності (ознаки: дихальні рухи грудної клітки відсутні, шкіра на обличчі і шиї бліда або синюшна, зіниці розширені, пульс ніде не прослуховується, серцебиття не чути) для їх відновлення треба звільнити людину від тісного одягу (краватки, комір, пояс, тісна кофтина тощо) і забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, щоб повітря могло вільно потрапити в легені. Пальцем забрати з ротової порожнини все, що може перешкодити диханню: слиз, шматочки страви, зубні протези тощо.
  2. Штучне дихання можна проводити "рот в рот" або "рот в ніс". При цьому голову потерпілого слід закинути максимально назад, підіймаючи підборіддя догори висуваючи вперед нижню щелепу, щоб повітря потрапило в легені, а не в шлунок. Покласти під плечі подушку чи валик з одягу. Той, хто допомагає хворому, знаходиться збоку, однією рукою затискає ніс потерпілому, іншою відкриває рот ( його бажано накрити марлею), робить вдих, щільно притискається устами до відкритого рота потерпілого і робить через марлю енергійний видих (вдування), тоді відхиляє своє обличчя в бік і чекає "видиху" потерпілого, пасивного, за рахунок еластичності легенів і грудної клітини (при "рот в ніс" затискають рот). Потрібне ритмічне повторення таких вдувань із швидкістю 10-15 разів на хвилину.

Непрямий (через грудну клітку) масаж серця сприяє токові крові, яку вже цілком можна наситити киснем, що зібрався в легенях, щоб його рознести по тілу, таким чином домогтися самостійної роботи серця.
6.9. Масаж проводиться так: різко натискають долонею на грудину потерпілого, при цьому стискається серце і зменшується в об'ємі, що веде до викиду крові в аорту і легеневу артерію. Припинення натискання сприяє розширенню серця, а отже притоку крові. Таким чином відбуваються штучні скорочення серця і штучний кровообіг.
Потерпілий повинен лежати на твердій основі. Натискування слід повторювати 50-60 разів на хвилину.
6.10. Ритмічне чергування стискувань і розслаблень серця у поєднанні з вдуванням повітря часто дають потрібний ефект: зменшуються зіниці, з'являється пульс на сонній артерії, пропадає синюшність. Процедуру треба проводити до появи самостійного дихання і серцевих скорочень. Не можна одночасно робити "вдих" і натискувати на грудину (щоб не розірвалася легеня).
У людей похилого віку через крихкість кісток натискування на грудину має бути не різким.
Непрямий масаж і штучне дихання потребують великих зу­силь, тому доцільно щоб це робили З особи по черзі.
7.Інформування відпочиваючих
7.1.  Для збору інформації про послуги сільського зеленого туризму можливе створення інформаційних центрів, осередків...
Розповсюдження інформації може здійснюватися через журнал "Туризм сільський зелений", спеціалізовані всеукраїнські та регіональні каталоги, засоби електронного зв'язку та інші ЗМІ.
Господарю, який приймає і надає послуги відпочиваючим на своїй садибі, бажано постійно знайомитися із публікаціями в журналі "Туризм сільський зелений".
В згаданому журналі є рубрика щодо популяризації набутого у нас та за кордоном досвіду з питань організації і розвитку сільського зеленого туризму, його правових аспектів, відповідна реклама.
7.2.      Господарю садиби або комусь із членів родини, де приймають і обслуговують гостей, бажано володіти інформацією про історію свого краю, села, мати відповідну довідкову літературу, надавати інформацію щодо господарської діяльності в районі і селі та знайомити гостей з життям відомих людей, що тут народилися.
7.3. Господар садиби матиме інформацію, яка готується для нього Спілкою, її місцевими осередками щодо проведення організаційно-туристських і відпочинкових заходів, які стосуються утримуваних ними гостей (відвідування закладів культури, спортивних змагань, унікальних природних об'єктів, заповідників, музеїв тощо).
7.4. Господар надає гостям інформацію щодо місць розташування та роботи об'єктів сфери обслуговування: поліклініки, міліції, пошти, телеграфу, клубу, церкви, торговельних точок, а також місцевих пам'яток історії, культури, архітектури тощо.
Крім того, надає інформацію щодо наявності в регіоні народ­них промислів, перелік та характеристику видів їх продукції, місце можливого її придбання, режим роботи пунктів реалізації, можли­вості щодо попереднього замовлення окремих видів виробів місце­вих промислів, а також про можливі небезпечні місця.
7.5. Інформація про мисливство і рибальство надається гос­подарем після її одержання у відповідних місцевих спеціалізованих організаціях, які надають гостям ліцензії та здійснюють організа­ційні заходи щодо проведення полювання або рибної ловлі.
7.6.    Збір грибів і ягід бажано здійснювати у супроводі господаря або досвідченої людини.
За попередньою домовленістю з особою, що буде супроводжувати відпочиваючих, можуть створюватися групи в кількості 4-6 чо­ловік. Особа, що буде супроводжувати, разом з членами групи визначає час виходу і маршрут; з метою уникнення небажаних пригод і травм супроводжуючий проводить для членів групи інструктаж щодо їх поведінки на маршруті.
Супроводжуючий несе повну відповідальність за безпеку гостей, які входять до складу його групи. Потрібно мати на увазі, що в окремих місцевостях право на супровід надається місцевими органами влади на прохання місцевого осередку Спілки.
7.7.    В межах заповідників, заказників, національних парків та на інших територіях порядок перебування визначається на основі Положень, що діють на їх території.

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про сільський зелений туризм

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
1.1. сільській зелений туризм - відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі) та отримання ними послуг сільського зеленого туризму;
1.2. послуги сільського зеленого туризму - діяльність членів особистого селянського, особистого підсобного або фермерського господарства з надання послуг бронювання, розміщення, харчування, інформаційного обслуговування, інших видів послуг, що спрямовані на задоволення потреб туристів;
1.3. сільській господар - член особистого селянського, особистого підсобного або фермерського господарства, що здійснює господарську діяльність з використанням земельних ділянок та майна, які належать членам зазначених господарств на правах власності або оренди відповідно до законодавства України;
1.4. сільська садиба - житловий будинок з присадибною земельною ділянкою, в якому постійно проживає сільський господар та члени його родини або інший житловий будинок, що знаходиться за місцем постійного проживання зазначених осіб, та належить на праві власності сільському господарю або будь-кому з членів родини, що постійно проживають разом з ним.
2. Усі інші терміни, вживані в цьому Законі, вживаються у тому значенні, в якому вони викладені в Законі України "Про туризм" та Законі України "Про особисте селянське господарство".
Стаття 2. Законодавство України про сільський зелений туризм
1. Законодавство України про сільський зелений туризм складається з Конституції України, Закону України "Про туризм", Закону України "Про особисте селянське господарство", цього Закону, інших актів законодавства України.
Стаття 3. Особливості діяльності з надання послуг ву сфері сільського зеленого туризму
1. Діяльність з надання послуг у сфері сільського зеленого туризму не відноситься до підприємницької діяльності за умови, якщо сукупний річний дохід від діяльності у сфері сільського зеленого туризму не перевищує річного розміру прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та на кожного члена родини, які постійно проживають з ним.
2. Розмір прожиткового мінімуму встановлюється законодавством України.
3. У разі перевищення рівня доходів, що передбачені частиною першою цієї статті, надання послуг сільського зеленого туризму має здійснюватись на засадах підприємництва. При цьому в якості суб'єкта підприємницької діяльності може бути зареєстрований як сам сільський господар, так і будь-хто із членів його родини, що постійно проживає з ним та не має обмежень у здійсненні зазначеної діяльності.
4. У випадку розташування сільської садиби в сільській місцевості, яке відноситься до курортної та/або лікувально-оздоровчої зони, сільські господарі або члени його родини зобов'язані зареєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності. Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється згідно з чинним законодавством України.
5. Реєстрація сільських господарів або членів їхніх родин як суб'єктів підприємницької діяльності з надання послуг у сфері сільського зеленого туризму не тягне за собою їхній вихід з-під юрисдикції цього Закону.
6. Діяльність сільських господарів, що надають послуги у сфері сільського зеленого туризму, не підлягає ліцензуванню.
Стаття 4. Суб'єкти діяльності в сфері сільського зеленого туризму
1. Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують діяльність у сфері сільського зеленого туризму, є:

  • сільські господарі, а також створені ними громадські організації, їхні об'єднання, діяльність яких є необхідною умовою для належного створення пропозиції та надання послуг сільського зеленого туризму;
  • фізичні особи - споживачі послуг сільського зеленого туризму.

2. Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують діяльність в сфері сільського зеленого туризму, також можуть бути фізичні та/або юридичні особи, що надають допоміжні послуги (агентські, посередницькі, рекламні, інформаційні тощо) сільським господарям або споживачам послуг сільського зеленого туризму.
Стаття 5. Облік сільських садиб, які надають послуги у сфері сільського зеленого туризму
1. Сільські садиби, які надають послуги у сфері сільського зеленого туризму, підлягають обліку.
2. Облік сільських садиб, які надають послуги в сфері сільського зеленого туризму, здійснюють сільські, селищні ради за місцем розташування сільської садиби в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.
3. У випадку припинення сільським господарем надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, сільська, селищна рада вилучає його сільську садибу з обліку сільських садиб, які надають послуги у сфері сільського зеленого туризму.
РОЗДІЛ II. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ
Стаття 6. Основні напрями державної політики у сфері сільського зеленого туризму. Способи та принципи реалізації державного регулювання в сфері сільського зеленого туризму
1. Основними напрямами державної політики у сфері сільського зеленого туризму є:

  • удосконалення правових засад регулювання відносин в сфері сільського зеленого туризму;
  • всебічне заохочення громадян України до участі в розвитку сільського зеленого туризму;
  • визнання сільського зеленого туризму важливою підсобною ланкою туристичної індустрії України та важливим фактором забезпечення самозайнятості та підвищення рівня життя сільського населення;
  • залучення національних та іноземних інвестицій у розвиток сільського зеленого туризму;
  • створення сприятливих умов для розвитку сільського зеленого туризму, підтримка пріоритетних напрямів діяльності в цієї сфері шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
  • створення економічних умов, які стимулюють розвиток сільського зеленого туризму та сільських територій;
  • забезпечення цільового кредитування сільських господарів;
  • сприяння перетворенню сільського зеленого туризму у високорентабельну та конкурентноспроможну сферу діяльності;
  • забезпечення популяризації сільського зеленого туризму;
  • заохочення сільського населення до розвитку приватної ініціативи;
  • розвиток соціальної інфраструктури територіальних громад;
  • організація та розвиток системи підвищення якості послуг та інформаційного забезпечення сільських господарів та споживачів послуг сільського зеленого туризму;
  • залучення майна та коштів юридичних і фізичних осіб з метою створення комплексу якісних послуг в галузі сільського зеленого туризму;
  • врахування потреб сільського зеленого туризму при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку туризму.

2. Основні пріоритетні напрямки державної політики в сфері сільського зеленого туризму визначаються у загальнодержавній програмі розвитку туризму в Україні.
3. Реалізація державної політики в сфері сільського зеленого туризму здійснюється шляхом:

  • визначення та реалізації основних напрямів державної політики в цієї сфері;
  • встановлення принципів та засад стандартизації туристичних послуг в сфері сільського зеленого туризму;
  • спрямування бюджетних коштів на розробку та реалізацію програм розвитку сільського зеленого туризму, а також на популяризацію та рекламу сільського зеленого туризму в Україні та за її межами;
  • нормативного регулювання відносин у сфері сільського зеленого туризму;
  • делегування повноважень щодо проведення категоризації сільських садиб об'єднанням сільських господарів;
  • організації та здійснення статистичного обліку і звітності в сфері сільського зеленого туризму;
  • організації та здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в сфері сільського зеленого туризму;
  • сприяння в ініціюванні, розробці та реалізації міжнародних програм, а також програм, що реалізуються за рахунок зовнішніх інвестицій, грантів, тощо в сфері сільського зеленого туризму;
  • надання всебічної допомоги у створенні інфраструктур з розвитку сільського зеленого туризму в Україні.

4. Ключовим принципом державного регулювання в сфері сільського зеленого туризму є делегування функцій та повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері туризму громадським об'єднанням сільських господарів за умови відповідності таких громадських об'єднань вимогам, що встановлені законом.
Стаття 7. Органи, що здійснюють регулювання в сфері сільського зеленого туризму
Регулювання в сфері сільського зеленого туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їхніх повноважень.
Стаття 8. Повноваження органів законодавчої, виконавчої влади України та органів місцевого самоврядування в сфері сільського зеленого туризму
1. Повноваження органів законодавчої та виконавчої влади України в сфері сільського зеленого туризму визначені цим Законом та іншими актами законодавства України.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядуванняв в межах своїх повноважень вирішують наступні питання з розвитку сільського зеленого туризму:

  • при розробці проектів регіональних програм розвитку туризму включають в проекти цих програм програми розвитку сільського зеленого туризму в регіоні;
  • сприяють розвитку сільського зеленого туризму в регіоні, заохочують сільських господарів до надання послуг в цієї сфері;
  • вживають заходи з розвитку соціальної інфраструктури й благоустрою з метою підвищення туристичної привабливості регіону та населеного пункту;
  • сприяють створенню громадських об'єднань сільських господарів, що сприяють розвитку послуг в сфері сільського зеленого туризму, співпрацюють з ними ву вирішенні питань розвитку цієї сфери;
  • створюють на місцях сприятливі адміністративно-організаційні умови для заохочення місцевого населення до надання послуг в сфері сільського зеленого туризму;
  • вирішують інші питання розвитку сільського зеленого туризму в регіоні відповідно до законодавства України.

Стаття 9. Програми розвитку сільського зеленого туризму в Україні
1. Програми розвитку сільського зеленого туризму є невід`ємними складовими частинами державних цільових, регіональних, місцевих та інших програм розвитку туризму.
2. Зазначені програми розробляються і затверджуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень з метою раціонального використання і розвитку сільських, селищних та регіональних туристичних ресурсів у сфері сільського зеленого туризму (природних, культурологічних, етнографічних, історичних, соціально-побутових тощо), їхнє збереження та відновлення; заохочення сільських господарів до надання послуг в сфері сільського зеленого туризму; патріотичного, екологічного виховання населення; створення нових робочих місць та збільшення доходів сільського населення; розвитку соціальної інфраструктури і благоустрою сіл та малих населених пунктів, забезпечення конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян.
3. Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму визначається відповідно до чинного законодавства України.
Стаття 10. Фінансове забезпечення державної політики в галузі сільського зеленого туризму
1. У проекті Державного бюджету України та проектах місцевих бюджетів щорічно передбачати кошти на розробку і реалізацію програм розвитку сільського зеленого туризму, а також на популяризацію та рекламу сільського зеленого туризму в Україні та за кордоном.
2. Фінансове забезпечення діяльності у сфері сільського зеленого туризму може здійснюватися за рахунок грантів, коштів міжнародних програм та проектів, благодійних внесків фізичних та юридичних осіб, інших джерел фінансування, не заборонених чинним законодавством України.
ІІІ. БЕЗПЕКА СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ
Стаття 11. Безпека в сфері сільського зеленого туризму
1. Забезпечення безпеки життя, здоров'я, майна туриста та сільського господаря протягом існування між ними взаємовідносин з надання (отримання) послуг сільського зеленого туризму здійснюється на основі взаємної відповідальності сторін згідно з чинним законодавством.
2. Місцеві органи самоврядування та/або особи, що ними уповноважені, зобов'язані в межах своїх повноважень та при необхідності надавати суб'єктам діяльності у сфері сільського зеленого туризму вичерпну інформацію та відомості щодо:

  • можливих джерел небезпеки під час перебування у відповідному населеному пункті;
  • місць знаходження лікувальних установ, рятувальних служб, органів міліції, пожежних частин інших невідкладних служб допомоги та порятунку, що діють в межах території перебування тощо, а також засобів першої медичної допомоги, засобів зв'язку для виклику невідкладних служб;
  • інших необхідних заходів із забезпечення безпеки сільського зеленого туризму.

3. Сільські господарі зобов'язані надавати всю відому їм інформацію та відомості стосовно безпеки туристів протягом їхнього перебування в сільській садибі.
4. Суб'єкти сільського зеленого туризму несуть відповідальність за недотримання правил безпеки, визначених чинним законодавством України та умовами договору про надання послуг в сфері сільського зеленого туризму.
Стаття 12. Страхування та медичне забезпечення туристів у сфері сільського зеленого туризму
1. Страхування, медичне обслуговування туристів тощо здійснюється згідно з чинним законодавством України.
2. При розміщенні сільські господарі повинні проінформувати туристів про наявність найближчих медичних закладів, адреси та телефони таких закладів та умови обслуговування в них.
IV. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ
Стаття 13. Встановлення категорій сільських садиб
1. З метою та в порядку, визначеному чинним законодавством України, сільським садибам за заявою сільського господаря можуть присвоюватись відповідні категорії якості та рівня обслуговування.
2. Присвоєння відповідної категорії якості та рівня послуг здійснюється всеукраїнськими об'єднаннями сільських господарів на підтвердження відповідності сільської садиби встановленим вимогам та наявності певного комплексу та рівня якості послуг. Всеукраїнське об'єднання сільських господарів вправі встановлювати додаткові до загальнонаціональних вимоги та критерії якості об'єктів та послуг сільського зеленого туризму.
3. Загальнонаціональні вимоги до безпеки сільських садиб та якості послуг у сфері сільського зеленого туризму встановлюються шляхом затвердження відповідних стандартів та враховуються при категоризації сільських садиб.
4. Присвоєння відповідної категорії якості та рівня послуг підтверджується відповідним сертифікатом.
Стаття 14. Договір про надання послуг у сфері сільського зеленого туризму
1. Договір про надання послуг у сфері сільського зеленого туризму повинен визначати перелік послуг, що надаються туристам сільськими господарями, умови їхнього надання, вимоги до якості послуг, порядок оплати та розрахунків за надані послуги, термін дії договору, права та обов'язки сторін, їхня відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, порядок і умови внесення змін до договору або його розірвання та інші умови, що не суперечать чинному законодавству.
2. Договір про надання послуг в сфері сільського зеленого туризму може укладатися в письмовій або усній формі з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України.
3. Договір про надання послуг в сфері сільського зеленого туризму вважається укладеним в усній формі, якщо споживач послуг попередньо повністю або частково сплатив їхню вартість, а сільський господар підтвердив отримання плати відповідною розпискою (квитанцією).
4. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну замовника під час здійснення ним туристичної подорожі, визначається відповідно до цивільного законодавства України, якщо договором про надання послуг в сфері сільського зеленого туризму не передбачена підвищена відповідальність.
5. Спори щодо надання послуг сільського зеленого туризму між сільськім господарем і споживачем цих послуг щодо виконання ними своїх обов'язків за умовами договору вирішуються згідно з чинним законодавством України.
Стаття 15. Права та обов'язки суб'єктів діяльності в сфері сільського зеленого туризму
1. Загальні права та обов'язки суб'єктів діяльності в сфері сільського зеленого туризму передбачені Законом України "Про туризм" з урахуванням особливостей цього Закону.
2. Сільські господарі мають право:

  • самостійно визначати назву, перелік, обсяги, вартість послуг сільського зеленого туризму, встановлювати розпорядок роботи, приймати остаточне рішення щодо надання або ненадання послуги, вільно розпоряджатись своїм майном та реалізовувати інші права, встановлені Конституцією та іншими актами чинного законодавства України;
  • вимагати від замовників (споживачів) послуг сільського зеленого туризму документи, що містять інформацію про їхню особу та про місце постійного проживання (реєстрації);
  • вести самостійну діяльність з рекламування особистого селянського (фермерського) господарства та залучення туристів до користування туристичними послугами сільського зеленого туризму, що надаються сільськими господарями;
  • в разі, якщо сукупний річний дохід від діяльності у сфері сільського зеленого туризму не перевищує річного розміру прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та кожного члена родини, які постійно проживають з ним у межах однієї сільської садиби, вести діяльність з надання туристичних послуг в сфері сільського зеленого туризму, які визначені цим Законом, без реєстрації сільського господаря або будь-кого з членів його родини як суб'єктів підприємницької діяльності з надання туристичних послуг;
  • вносити до уповноважених органів місцевої державної адміністрації, органів місцевого самоврядування, а також інших органів, що здійснюють регулювання в сфері сільського зеленого туризму, пропозиції щодо збереження та збагачення туристичних ресурсів села, території, регіону; розвитку туристичної діяльності в сфері сільського зеленого туризму, вдосконалення законодавчої та іншої бази в галузі туризму;
  • отримувати від уповноважених органів місцевої державної адміністрації, органів місцевого самоврядування, а також інших органів, що здійснюють регулювання в сфері сільського зеленого туризму, передбачену законами України допомогу в необхідній професійній підготовці особистого селянського, особистого підсобного або фермерського господарства, а також самих господарів та членів їхных родини до діяльності в сфері надання туристичних послуг сільського зеленого туризму;
  • з метою захисту своїх законних прав і інтересів у сфері надання послуг сільського зеленого туризму, створювати неприбуткові організації з туристичної діяльності, а також їхнє об'єднання в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, Законом України "Про об'єднання громадян", іншими законами України;
  • виступати спонсорами у місцевих програмах, спрямованих на розвиток і збільшення туристичної привабливості місцевих населених пунктів (сіл), програмах збагачення природних ресурсів довкілля, збереження та відновлення об'єктів туристичного показу, програмах розвитку окремих туристичних об'єктів і галузі туризму в цілому;
  • реалізовувати інші права, передбачені Конституцією України і законами України.

3. Сільські господарі зобов'язані:

  • в разі, якщо сукупний річний дохід від діяльності у сфері сільського зеленого туризму перевищує сукупний річний розмір прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та кожного члена його родини, які постійно проживають з ним в межах однієї сільської садиби, зареєструватись у визначеному законодавством України порядку як суб'єкт підприємницької діяльності;
  • забезпечувати умови розміщення (проживання) та харчування туристів у відповідності до протипожежних, санітарних та інших вимог, передбачених нормативними актами України для будинків/помешкань;
  • вести журнал обліку туристів;
  • надавати туристам необхідну і достовірну інформацію щодо місць розташування та графіку роботи об'єктів сфери обслуговування, поліклініки, міліції, пошти, телеграфу, ощадних кас, банків та інших закладів;
  • вживати заходів із охорони і збереження навколишнього середовища (поширювати серед туристів інформацію про правила екологічно безпечної поведінки; не допускати появи смітників шляхом встановлення спеціальних контейнерів для сміття вздовж туристичних маршрутів; відмічати спеціальними знаками місця для складання побутових відходів; здійснювати інші заходи із збереження довкілля, тощо).

Стаття 16. Об'єднання сільських господарів
1. З метою реалізації прав на здійснення діяльності у сфері сільського зеленого туризму сільські господарі можуть об'єднуватись та утворювати громадські організації, що створюються відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" з урахуванням норм цього Закону.
2. Громадська організація, яка об'єднує сільських господарів, а також їхнє об'єднання здійснює такі повноваження в сфері сільського зеленого туризму:

  • бере участь у розробці нормативно-правових актів у галузі сільського зеленого туризму;

проводить категоризацію сільської садиби;

  • бере участь у професійній підготовці та перепідготовці сільських господарів;
  • вживає заходів щодо популяризації сільського зеленого туризму;
  • на добровільних засадах веде облік сільських господарів, включаючи інформацію про послуги, що надаються ними;
  • організовує та проводить ярмарки, фестивалі, конкурси, виставка тощо;
  • готує та подає пропозиції до загальнодержавних та місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму;
  • має інші повноваження, що не суперечать чинному законодавству України та їхнім статутами.

3. Діяльність громадських організацій, що створені сільськими господарями, а також їхні об'єднання з популяризації сільського зеленого туризму, ведення баз даних та розповсюдження інформації про послуги, що надаються, не розглядається як турагентська чи туроператорська діяльність та не підлягає ліцензуванню.
V. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ
Стаття 17. Органи, уповноважені на здійснення контролю за діяльністю в сфері сільського зеленого туризму
Контроль за додержанням вимог законодавства з питань діяльності в сфері сільського зеленого туризму, вживання інших заходів за порушення законодавства у сфері сільського зеленого туризму здійснюється державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями сільських господарів у випадках і в порядку, визначених законом.
Стаття 18. Відповідальність за порушення положень цього Закону
Особи, винні в порушенні положень цього Закону, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Стаття 19. Порядок розгляду спорів з питань надання послуг сільського зеленого туризму
Спори з питань надання послуг у сфері сільського зеленого туризму розглядають судом або третейським судом відповідно до чинного законодавства України.
РОЗДІЛ VІ. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Доповнити пункт 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 37, ст. 308; із змінами, внесеними Законом України від 1 липня 2004 року N 1958-IV) підпунктом 4.3.37 наступного змісту: "4.3.37. Доходи від надання послуг сільського зеленого туризму, в розмірі, що не перевищує сукупного річного розміру прожиткового мінімуму у розрахунку на сільського господаря та на кожного члена родини, які постійно проживають з ним у межах однієї сільської садиби".
3. Кабінету Міністрів України у місячний строк після набрання чинності цим Законом:

  • підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
  • відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
  • привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
  • забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їхніх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

на туристичну афішу >

на головну >